Геноцид вірмен

Геноцид вірмен (вірм. Հայոց Ցեղասպանություն, "хайоц цегхаспанутюн", тур. Ermeni Soykırımı / Ermeni Tehciriу; у вірменській мові частіше використовується вираз Великий Злочин, вірм. Մեծ Եղեռն, "мец єл'ерн") — геноцид, організований і здійснений у 1915 році (на думку деяких джерел продовжувався до 1923 року) на територіях, контрольованих владою Османської імперії. Геноцид здійснювався шляхом фізичного знищення та депортації, включаючи переміщення цивільного населення в умовах, що призводять до неминучої смерті.
Геноцид вірмен проводився у кілька стадій: роззброєння вірменських солдатів, вибіркова депортація вірмен з прикордонних районів, прийняття закону про висилку, масова депортація та увбивства вірмен. Деякі історики включають у нього вбивства 1890-х років, різанину в Смирні й дії османських військ у Закавказзі в 1918 році.
Основними організаторами геноциду вважаються лідери молодотурків Талаат, Джемаль і Енвер, а також керівник «Особливої ​​організації» Бехаеддін Шакир. Одночасно з геноцидом вірмен в Османській імперії мали місце геноцид ассирійців і геноцид понтійських греків. Велика частина вірменської діаспори виникла з вірмен-утікачів з Османської імперії.
Геноцид вірмен є другим за вивченістю актом геноциду в історії після Голокосту. У спільній Декларації від 24 травня 1915 року країн-союзниць (Велика Британія, Франція і Росія), масові вбивства вірмен уперше в історії були визнані злочином проти людяності.

Історія
Вірмени в Малій Азії історично значно давніший народ, ніж турки-османи.
Історичний регіон розселення вірменів з античних часів — широка смуга від озера Севан у горах Кавказу на північному Сході до Середземноморського узбережжя на південному Заході в районі міста Адани (історична область Кілікія, Кілікійська Вірменія).
Вірмени за релігією — християни з античних часів; турки — мусульмани.
Вірмени на початок XX століття посідали найосвіченіші та найкультурніші соціальні верстви, прошарки османського суспільства. Адвокати, архітектори, лікарі, вчителі та вчені, а також торгово-промислова буржуазія — отже «середній клас» Османської імперії — це були здебільшого етнічні вірмени.
Османська імперія, яка проіснувала майже 500 років, проводила політику асиміляції народів, що проживають на її території. Окрім вірмен, на території імперії проживали греки, болгари, серби та інші християнські народи.
1908 року владу в імперії захопила партія младотурків, офіційною ідеологією якої був пантюркізм (теорія «Великого Турану»). Метою пантюркистів було створення тюркської імперії від Балкан до Алтаю.
Вірмени викликали у младотурків ненависть і тим, що населена ними Західна Вірменія відокремлювала суто османські області від Азербайджану і місць проживання інших тюркських племен.
Ідею винищування немусульманських народів Османської імперії, що була взята в османських султанів, младотурецькі правителі виношували давно. Так, ще в 1895—1896 роках османським султаном була спровокована різанина вірменського населення, в результаті якої були вбиті, за різними підрахунками, від 100 до 200 тисяч вірмен. Лише протести світової громадськості поклали край тій різанині.
Вступ Османської імперії в Першу світову війну в серпні 1914 року дав, на думку младотурків, «унікальний шанс» для остаточного вирішення «вірменського питання», тобто повного винищення вірмен. За словами одного з організаторів геноциду, Талаат Паші, навіть слово «вірменин» повинне було назавжди канути в Лету.
В умовах введеного військового положення османський уряд випустив з в'язниць карних злочинців і бандитів. Одночасно почалася депортація вірменського населення східних османських вілайєтів у глиб країни, через сирійську пустелю. Вірмени — військовослужбовці були відраховані з армії, в переважній кількості зібрані в накопичувальних пунктах і розстріляні.
Різанина вірменського населення тривала до вересня 1918 року.
Днем геноциду вірменського населення прийнято вважати день 24 квітня 1915 року, коли младотурецькі правителі, головну роль серед яких грали троє: Талаат-паша, Енвер-паша і Джемаль-паша — наказали зібрати всю вірменську інтелігенцію в Стамбул і депортувати. Багато хто був цього ж дня убитий.
Протягом подальших трьох років загинуло понад 1,5 млн вірмен, інші втекли або були виселені османами в Месопотамію, Ліван, Сирію через пустелі, де більшість з них загинула від голоду та хвороб. Понад 1000000 вірменських біженців було розсіяно по всьому світу.
Подібні дії привели до того, що декілька існуючих серед вірменських біженців партій, незважаючи на відмінності, що існували між ними, були єдині в тому, що ніхто з організаторів геноциду не повинен уникнути розплати.
Шаген Наталі (це його псевдонім на честь улюбленої жінки) і Грігор Мерчанов взялися за здійснення помсти. Був складений так званий «чорний список» з 80 імен людей — організаторів вірменської різанини. Почалася підготовча робота — переслідування, збір інформації, добування зброї, після чого послідувала помста:
Талаат-паша був застрелений Согомоном Тейлеряном у Берліні 16 березня 1921 р. (берлінський суд його повністю виправдав);
Енвер-паша був убитий в 1922 в Туркестані червоними командирами Акопом (Яковом) Мелкумовим і Георгієм Агабековим;
Джемаль-паша був убитий 25 червня 1922 р. в Тіфлісі: акт розплати провели Степан Цахикян і Петрос Тер-Погосян;
Саїд Халим-паша (екс-прем'єр Туреччини) був убитий 6 грудня 1921 р. у Римі Аршавіром Ширакяном;
Шекир-бей, головний ідеолог Іттіхада, був убитий 17 квітня 1922 р. Арамоном Ерканяном і Ширакяном.
Всього за три роки було вбито близько 80 організаторів геноциду. Також було ліквідовано кілька тисяч учасників геноциду нижчого рангу.

Визнання
Геноцид вірмен визнаний і засуджений багатьма країнами світу і впливовими міжнародними організаціям. Першим геноцид вірмен офіційно визнав і засудив Уругвай (1965 р.). У 1984 Міжнародний Гаазький трибунал, в 1987 — Європейський Союз Подкомісія ООН по запобіганню дискримінації і захисту меншин. Геноцид вірмен офіційно визнали і засудили Франція, Італія, Німеччина, Бельгія, Швеція, Нідерланди, Швейцарія, Росія, Польща, Греція, Кіпр, Словаччина і ряд інших держав. У деяких країнах ЄС за заперечення історичного факту геноциду вірмен внесена кримінальна відповідальність (до 4 років позбавлення волі). 48 з 50 штатів США (крім Алабами та Міссісіпі) офіційно оголосили 24 квітня Днем пам'яті жертв геноциду вірменського народу.
Визнання геноциду вірмен є обов'язковою умовою для вступу Туреччини в ЄС.
13 жовтня 2006 нижня палата парламенту Франції ухвалила законопроект щодо геноциду вірменів. У документі визнано їх жертвами масових убивств, влаштованих Османською імперією під час Першої Світової Війни. Усі, хто заперечуватимуть факт геноциду, сплачуватимуть 45 тисяч євро штрафу та сидітимуть у в'язниці протягом 5 років, — так вирішила Національна Асамблея.
Попри визнання геноциду у регіонах, через небажання псувати стосунки з Туреччиною і Азербайджаном, Україна відмовилася офіційно визнавати цей факт. (https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2015/04/150424_armenia_ukraine_ko​​​​​​​)

Оставить комментарий